Присутність іноземних контингентів на лінії зіткнення є вагомішим стримуючим фактором для Кремля, ніж просто страх перед конкретним американським лідером. Таку позицію озвучив Володимир Зеленський, аналізуючи перспективи довгострокового миру та ймовірність повторного російського вторгнення.
Президент України підкреслив, що сподівання на “фактор Трампа” як на єдиний запобіжник від агресії є хибним шляхом. Він зауважив, що стабільність держави не може залежати лише від того, хто саме займає Овальний кабінет у конкретний момент часу.
Український лідер висловив відверте нерозуміння того, що саме зупинить Росію від наступної спроби експансії, якщо на кордонах не буде фізичної присутності міжнародних партнерів. Зеленський поставив риторичне питання про те, які реальні механізми обмежать агресора у майбутньому.
“Які гарантії безпеки Україні дають? Якщо на контактній лінії немає присутності наших партнерів, то чому росіянам через якийсь термін знову не почати наступ? От чому? Я просто не розумію, чому? Я причин не бачу. Що буде їх обмежувати? Що?”, – акцентував Глава держави.
У Вашингтоні панує переконання, що жорстка позиція чинного президента США є достатньою для того, щоб Москва не наважилася на новий удар. Проте такий підхід ігнорує часові межі політичних циклів та неминучі зміни у владних кабінетах союзників.
“От, наприклад, США кажуть – президент Трамп. Президент Трамп ще два з половиною роки, а що потім будемо робити?”, – підкреслив Зеленський, вказуючи на необхідність системних, а не персоналізованих гарантій.
Стратегічне значення Донбасу та утримання позицій
Вимоги Росії щодо повного виведення українських підрозділів з Донецької та Луганської областей є неприйнятними, оскільки це означало б стратегічну поразку. Президент нагадав, що ЗСУ продовжують тримати оборону на цих територіях, де за роки війни створено потужну мережу фортифікацій. Відступ з цих рубежів не лише зробить країну вразливішою, але й залишить на поталу ворогу близько 200 тисяч цивільних мешканців, що завдасть нищівного удару по моральному духу армії.
Паралельно з цим спостерігається цікава тенденція в інформаційному полі країни – агресора. Російський диктатор Володимир Путін суттєво зменшив свою публічну присутність у контексті військової тематики, що пов’язують із відсутністю значних успіхів його армії на фронті. Якщо минулого року він активно відвідував командні пункти та проводив численні заходи з військовими, то з початку 2026 року було зафіксовано лише одну подібну подію, що свідчить про зміну тактики висвітлення так званої “СВО”.
