Верблюжі павуки, відомі також як сольпуги, мешкають у багатьох частинах світу та вражають своїм незвичним виглядом. Вони можуть виростати до 15 сантиметрів у довжину та мають великі щелепи, що становлять третину розміру їхнього тіла. Незважаючи на страхітливу зовнішність, ці істоти залишаються маловивченими та оточеними міфами.
Як пише журналістка Саммер Райландер для BBC Wildlife Magazine, верблюжі павуки насправді не є павуками. Відомо понад тисячу їхніх видів, і всі вони належать до загону павукоподібних. Вони мають вісім лап і дві педипальпи — придатки, які допомагають захоплювати та утримувати здобич.
Особливості зовнішності та середовище існування
Найчастіше ці павукоподібні мають коричневе або світло-коричневе забарвлення, що робить їх майже непомітними у пісках пустель. Верблюжі павуки зустрічаються в посушливих регіонах Північної Африки, Близького Сходу, Індії, Мексики та на південному заході США. Вони поширені на всіх континентах, окрім Австралії та Антарктиди.
Швидкість і спосіб полювання
Сольпуги здатні пересуватися зі швидкістю до 16 км/год, що робить їх одними з найшвидших серед павукоподібних. Переважно вони активні вночі, коли виходять на полювання. Їхньою здобиччю стають дрібні гризуни, ящірки, комахи, а інколи навіть невеликі птахи.
Верблюжі павуки не мають отрути, тож полювати їм допомагають виключно їхні потужні щелепи. Саме вони забезпечують швидке знешкодження здобичі.
Міфи та правда про сольпуг
Попри свій грізний вигляд, верблюжі павуки не становлять небезпеки для людини. Їхній укус може бути болючим, однак не є смертельним. Часто поширюють легенду, що вони нібито нападають на верблюдів та «виїдають їх зсередини», але це — вигадка, яка не має нічого спільного з дійсністю.
Нове відкриття про походження павуків
Нещодавно вчені з Університету Арізони зробили відкриття, що проливає світло на еволюцію павукоподібних. Вивчаючи скам’янілі рештки Mollisonia symmetrica — істоти кембрійського періоду, вони встановили, що її нервова система більше схожа на сучасних павуків, ніж на мечохвостів. Це дозволяє припустити, що давні предки павуків могли спершу жити у воді, перш ніж пристосувалися до суші.
