Минуло вже 100 років від моменту, коли в Єгипті знайшли останки фараона Тутанхамона, і лише тепер науковці почали детальніше розповідати про те, як саме проводилися розкопки. Деякі епізоди виявилися настільки шокуючими, що тривалий час наукове співтовариство не поспішало їх розголошувати.
За даними видання Daily Mail, знамениту гробницю в Долині царів виявив британський археолог Говард Картер разом з групою єгипетських колег, однак для того, щоб дістати тіло фараона з труни, їм довелося його обезголовити та серйозно понівечити.
Мумія Тутанхамона була щільно оточена шаром давньої смоли, що залишилася після похоронного ритуалу, проведеного у 1323 році до нашої ери, тобто понад 3300 років тому. Ця речовина фактично зафіксувала тіло всередині саркофага.
При цьому Картер опублікував три книги, присвячені своїм відкриттям, але, як зазначають експерти, промовчав про фактичне розчленування мумії. На думку дослідників, це могли зробити, аби не демонструвати публіці надто жорстке поводження з останками фараона.
“Розтин, що відбувся, був жахливим. Тутанхамон був “обезголовлений, його руки були відокремлені в плечах, ліктях і кистях, ноги – у стегнах, колінах і щиколотках, а тулуб – відтятий від таза по гребеню клубової кістки”, – розкрила деталі Елеонора Добсон із Бірмінгемського університету.
“Його останки пізніше були склеєні, щоб імітувати ціле тіло – моторошна реконструкція, що приховує жорстокість процесу”, – додала вона.
Оприлюднення таких подробиць знову підживило легенду про “прокляття фараона”, яке, згідно з міфом, нібито приносить нещастя, хвороби та смерть тим, хто турбує мумію єгипетського правителя. Видання нагадало, що розповіді про це прокляття набули світової популярності після серії загадкових смертей людей, які входили до експедиції Картера.
Серед загиблих згадувався лорд Карнарвон, спонсор розкопок, який помер від зараження крові після укусу комахи. Сам Говард Картер до кінця життя, а помер він у 64 роки від лімфоми Ходжкіна, наполягав на тому, що жодного прокляття не існує.
З часом окремі дослідники, зокрема й Добсон, заявили, що Картер свідомо не розповів про жорстоке поводження з мумією Тутанхамона, щоби уникнути хвилі суспільного обурення. Такі висновки посилилися після того, як у 1960-х та 1970-х роках науковці встановили: тіло фараона було знову зібране після розтину, щоб створити враження цілісної мумії.
Попри це, серед учених десятиліттями тривали дискусії, чи мали Картер і його команда взагалі інший технічний варіант для вилучення тіла за умов обмежених можливостей 1920-х років. У записах археолога зазначалося, що мумія повністю прилипла до дна труни через те, що жерці понад 3300 років тому облили її великою кількістю густої нафти і смоли, яка затверділа та стала подібною до каменю.
Протягом кількох днів дослідники намагалися ослабити цей шар: виставляли золотий саркофаг під палюче єгипетське сонце, користувалися лампами, щоб розігріти чорну смолоподібну масу, що покривала тіло. Однак усі ці спроби не дали результату.
Зрештою Картер разом з анатомами Дугласом Деррі та Салехом Беєм Хамді ухвалили рішення застосувати силу. Вони розжарювали звичайні ножі до червоного, щоб розплавити смолу, і, використовуючи ножі, зубила та молотки, поступово відділили мумію від труни, спочатку знявши золоту маску Тутанхамона, а потім відрубавши йому голову.
Після цього тулуб фараона розпиляли навпіл, а руки й ноги відламали в кожному суглобі. У підсумку тіло розібрали більш ніж на 12 окремих частин, аби вилучити і саму мумію, і коштовну золоту труну разом із прикрасами.
Через роки дослідження останків показали, що Картер і анатоми покривали кожен фрагмент гарячим парафіном для захисту від руйнування, а потім склеювали частини тіла смолою, щоб представити мумію публіці у вигляді нібито нерозчленованого цілого.
“Варто переосмислити спадщину розкопок Картера не тільки як віху в єгиптології, а й як момент етичного переосмислення”, – прокоментувала Добсон.
“Розчленування тіла Тутанхамона, замовчуване офіційними джерелами, спонукає нас переглянути уявлення про археологічний тріумф і озирнутися на минуле більш критично”, – зазначила вона.
Методи, які застосовувалися під час розтину мумії, й далі викликають суперечки в науковому середовищі: одні дослідники критикують Картера за жорсткі дії, інші ж наголошують, що саме його підхід дав змогу вивчити одну з найзагадковіших постатей в історії.
Окремо видання згадало й інші відкриття, пов’язані зі Стародавнім Єгиптом. Зокрема, історія міста Ахетатон, яке у XIV столітті до н. е. нетривалий час було столицею держави та оселею бога-царя Ехнатона, тривалий час вважалася трагедією через нібито спалах чуми, що забрав життя дев’яти членів королівської родини та сотень простолюдинів.
Однак новий аналіз фізичних та письмових джерел, пов’язаних із цим містом, продемонстрував, що значна частина попередніх висновків була хибною, і спростував твердження про падіння Ахетатона саме через чуму.
