Бурі ведмеді в центрі Італії демонструють поведінку, нетипову для одного з найнебезпечніших хижаків Європи. Вчені з’ясували, що за тисячі років життя поряд із людьми ці тварини еволюціонували у бік меншої агресивності.
Дослідження італійських науковців показало: апеннінська популяція бурого ведмедя не просто ізольована, а й генетично відмінна від інших європейських груп. Сьогодні вона налічує близько 50 особин і мешкає в гірських районах центральної Італії.
Команда з Університету Феррари разом з колегами проаналізувала геноми 12 апеннінських ведмедів та порівняла їх із даними тварин зі Словаччини та інших регіонів Європи. Результат виявився несподіваним: італійські ведмеді значно спокійніші за своїх родичів.
Чому ведмеді змінилися
Ключ до цього феномена лежить в історії. Приблизно 2000–3000 років тому, у період Римської імперії та після неї, Італія пережила масштабне втручання людини в природу. Ліси масово вирубувалися, сільське господарство розширювалося, а ведмедів активно винищували.
У результаті тварини опинилися в умовах дефіциту простору та їжі, постійно перетинаючись із людьми. За таких обставин виживали не найсильніші, а ті, хто уникав конфліктів.
Як пояснюють автори роботи, природний відбір поступово закріпив саме таку модель поведінки:
- понад 66% геному апеннінських ведмедів складають довгі однакові ділянки, що свідчить про високий рівень інбридингу;
- генетичне різноманіття у них значно нижче, ніж у інших європейських популяцій;
- виявлено 566 генів, які зазнали позитивного відбору;
- 17 із них безпосередньо пов’язані з поведінкою та зменшенням агресії.
Науковці називають цей випадок одним із найяскравіших прикладів еволюції диких тварин під тиском людини.
“Це близько до процесу одомашнення, але він відбувався природним шляхом. Ведмеді не стали домашніми, однак спокійніші особини мали більше шансів передати свої гени”, – зазначають дослідники.
Саме така стратегія, попри малу чисельність і високу спорідненість, дозволила популяції зберегтися до наших днів.
Адаптація як нова норма дикої природи
Історія апеннінських ведмедів не є унікальною. Вчені дедалі частіше фіксують, як дикі тварини змінюються під впливом життя поряд із людьми або кліматичних зрушень.
Міські єноти у США, наприклад, еволюціонують у бік менш агресивної поведінки та коротшої морди, пристосовуючись до харчування на смітниках. А у білих ведмедів Північної Атлантики виявляють генетичні зміни, пов’язані з потеплінням і зменшенням криги.
На цьому тлі апеннінські бурі ведмеді стають живим доказом того, що навіть найбільші хижаки змушені змінюватися, якщо хочуть вижити у світі, де домінує людина.
