Ініціатива Дональда Трампа створити Раду миру по Газі одразу викликала хвилю запитань – від механізмів ухвалення рішень до складу учасників. Особливу увагу привернуло запрошення Володимира Путіна, попри війну Росії проти України.
Колишній міністр закордонних справ України Павло Клімкін вважає: сама поява такої Ради – факт уже вирішений, але її реальна форма і повноваження залишаються невизначеними.
За його словами, орган не є офіційною міжнародною структурою, однак участь у ньому чинного президента США автоматично надає йому політичної ваги. Хто саме туди увійде, які питання розглядатимуться і чи обмежиться формат лише Близьким Сходом – поки що невідомо.
Клімкін наголошує: новий формат не замінить класичні міжнародні організації, але може стати більш дієвим консультативним майданчиком.
На його думку, традиційні інституції давно втратили ефективність через брак політичної волі та інструментів впливу. Натомість Рада миру, сформована за принципом особистого відбору Трампом, може зібрати тих лідерів, які реально впливають на ситуацію довкола Гази.
При цьому залишається відкритим питання, чи обмежиться формат лише близькосхідною тематикою, чи з’являться інші ради – зокрема, щодо війни в Україні.
Клімкін звертає увагу на стиль, у якому Трамп будує цей процес. Серед ключових учасників перемовин – члени його родини, бізнес-партнери та офіційні представники, а місцем зустрічей стають не класичні дипломатичні майданчики, а, наприклад, Маямі.
Він зазначає, що мирний план Трампа щодо Гази з 20 пунктів реалізований лише частково – обмін заручників і припинення вогню стали єдиними завершеними етапами. Найскладніші питання ще попереду.
Запрошення президента Росії до Ради миру не означає його політичної реабілітації, але створює для Кремля додатковий канал контактів.
“Реабілітації – ні, але власне елемент доступу Путіна до інших – з’явиться. Це абсолютно очевидно”, – зазначає Клімкін.
Він підкреслює, що участь Путіна в такому форматі не блокує можливість його притягнення до відповідальності за воєнні злочини – ані через міжнародні трибунали, ані через національні механізми. Проте опосередковано це може впливати на сприйняття Росії у світі.
Клімкін пояснює: Трамп мислить прагматично і збирає всіх, хто здатен впливати на ситуацію навколо Гази, не розширюючи логіку одразу на всі війни й конфлікти.
Ще одне прізвище, яке з’являється у контексті Ради миру, – Олександр Лукашенко. За словами Клімкіна, білоруський лідер може запропонувати фінансову участь або навіть розміщення контингенту.
“Він прийде з грошами і може, наприклад, розмістити там якихось білорусів. Він вже багато разів говорив: «А я от розміщу вздовж лінії дотику білорусів». А чому ви вважаєте, що білоруси не можуть з’явитися на Близькому Сході? Все може бути”, – каже Клімкін.
Запрошення до Ради миру роздає особисто Трамп. Чи приймати його Україні, залежатиме від того, чи бачитиме Київ у цьому форматі користь для діалогу з американською адміністрацією, а також від позиції європейських партнерів.
Клімкін зазначає, що Україна може брати участь на спеціальних умовах, зокрема без фінансових зобов’язань, з огляду на обмежені ресурси. Перед ухваленням рішення доведеться визначити формат і межі участі.
Колишній міністр вважає, що Рада миру матиме передусім політичний характер. Політичні та безпекові важелі для нього – це дві сторони однієї монети.
Виконання рішень відбуватиметься через національні механізми країн-учасниць, а ключову роль відіграватиме позиція США.
“Якщо Трамп щось говорить, отже, він може задіяти потенціал Сполучених Штатів. Тобто в даному випадку слово США буде основним”, – наголошує Клімкін.
Питання про право вето чи інші процедурні механізми наразі залишається відкритим. Так само не визначено, хто нестиме головну відповідальність у разі провалу мирного процесу.
За словами Клімкіна, найбільший тягар відповідальності ляже на голову Ради – тобто на Трампа, адже саме через переговори американської сторони і виникла ця ініціати.
Чи зможе Рада миру існувати без Дональда Трампа після його можливого відходу з посади президента США – питання відкрите. Наразі на нього немає відповіді.
Утім уже зараз зрозуміло: новий формат здатен змінити конфігурацію міжнародних переговорів, створивши ще один майданчик для великих гравців – із наслідками, які Україна змушена уважно прораховувати.
