Сьогодні європейська підтримка Києва трансформується з площини моральних цінностей у сферу жорсткого прагматизму. Замість солідарності з демократією, лідери ЄС дедалі частіше розглядають Україну як інструмент для забезпечення власного спокою та виграшу часу. Про таку зміну пріоритетів попереджає Олександр Роднянський, професор Кембриджського університету та екс-радник президента Зеленського, у своєму матеріалі для The Wall Street Journal.
На публічній арені європейські політики продовжують використовувати гасла про захист демократії від авторитаризму. Проте реальні мотиви, що обговорюються кулуарно, виглядають інакше – це стратегічний розрахунок на стримування агресора за межами власних кордонів.
За словами експерта, головний страх Європи полягає у перспективі виходу Росії з війни ще більш агресивною та впевненою у безкарності. У такій системі координат Україна перетворюється на щит, який має поглинати удари, щоб загроза не поширилася далі на Захід.
Однак така позиція має критичний недолік: ігнорування внутрішнього стану «щита». Роднянський зазначає, що поки фронт тримається, європейські партнери воліють не помічати деградацію державних інституцій, концентрацію владних повноважень та проблеми з мобілізаційними процесами чи корупцією.
“Оборонні війни не лише захищають держави, вони також деформують їх”, – застерігає автор, вказуючи на небезпеку внутрішньої ерозії системи.
Серед тривожних чинників виділяються конфлікти між різними гілками влади, параліч законодавчих процесів та повна фінансова залежність від зовнішніх вливань. Війна, наперекір сподіванням, може не гартувати державний апарат, а навпаки – руйнувати його зсередини.
Європейська стратегія базується на ілюзії, що всі внутрішні перекоси в Україні вдасться виправити вже після настання миру. Проте такий підхід загрожує появою на кордонах ЄС не стабільного партнера, а мілітаризованої, травмованої та політично нестабільної держави.
Це не означає, що підтримку слід припинити, навпаки – Роднянський закликає до чесності. Допомога Заходу повинна фокусуватися не лише на зброї, а й на прозорості, верховенстві права та розбудові життєздатних інституцій.
Економіст підсумовує: роль буфера допомагає виграти час для Європи, але якщо не приділяти уваги його внутрішньому здоров’ю, він сам згодом може стати джерелом глобальних проблем.
Геополітична напруженість та ресурси для тривалого протистояння
Додатковим викликом стає охолодження відносин між Києвом та Вашингтоном. Різні погляди на санкції проти РФ, військову допомогу та конфлікти на Близькому Сході змушують Україну готуватися до найгірших сценаріїв, включно з можливим припиненням підтримки з боку США.
Попри складні прогнози, всередині країни лунають заяви про наявність ресурсів для тривалої боротьби. Зокрема, народний депутат Олександр Мережко вважає, що людського потенціалу вистачить на десятиліття спротиву, хоча ключовою перепоною залишається страх перед мобілізацією.
