Стародавнє місто Шингетті поступово зникає. Заснований у VIII столітті науковий та торговельний центр транссахарських караванів нині повільно поглинається безжальними піщаними дюнами. У напівзасипаних будинках досі зберігаються унікальні історичні бібліотеки з працями з астрономії, геометрії, медицини, поезії та ісламського права.
Уалата також вражає давньою архітектурою. Це унікальне місто з червоної глини входить до Світової спадщини ЮНЕСКО, а місцеві родини століттями бережуть у своїх оселях давні письмові скарби.
Туристів тут тепер майже немає. Як повідомив міський голова Сідаті Дієха, через безпекову ситуацію біля кордонів сусіднього Малі за рік сюди добирається менше 30 іноземних гостей.
Шлях на схід був непростим. Мандрівка до віддаленого міста Нема проходила збудованою у 1970 – х роках трасою «Дорога надії». Поїздка триває понад добу, тому пасажирам довелося ночувати просто неба посеред безкраїх дюн.
Справжнім дивом є оаза Терджит. Розташоване неподалік міста Атар зелене диво посеред пісків уособлює неймовірну стійкість тутешнього життя.
Почалася тритижнева подорож у Нуадібу. Цей великий портовий центр відомий своєю рибною промисловістю, яка процвітає завдяки впливу холодної Канарської течії. У тутешній гавані збираються тисячі традиційних рибальських пірог, чиє грандіозне скупчення чітко видно навіть із космосу.
Далі була столиця країни Нуакшот. Тут мешкає близько третини з п’яти мільйонів населення країни. Оскільки піщані вулиці підступають прямо до урядових кварталів, столиця здається гігантським селищем посеред пустелі.
Місцеві жителі дивують своєю привітністю. Після тривалої автобусної подорожі мандрівника безкоштовно підвіз містянин, який просто хотів щиро поспілкуватися з іноземцем.
Неподалік столиці вирує ринок Бейла. Він вважається другим за розміром верблюжим базаром на всьому африканському континенті.
Верблюди вкрай важливі для держави. Сьогодні в країні нараховують близько двох мільйонів цих тварин, яких досі залучають навіть військові для патрулювання складних пустельних кордонів.
Існують стереотипи про високу небезпеку. Хоча в Мавританії слабо розвинена інфраструктура, реальний рівень загроз для мандрівників тут значно нижчий, ніж у багатьох країнах Європи.
Мавританію незаслужено оминають масові туристи. Близько 90 відсотків території цієї держави займає пустеля Сахара, і за інформацією BBC, щорічно сюди навідується менше 10 тисяч гостей.
Країна досі приховує унікальну екзотику. В епоху легкого доступу до найвіддаленіших островів планети Мавританія залишається тією загадковою землею, яку мало хто бачив на власні очі.
