Сучасні технології дозволили зазирнути у глибини середньовіччя, розкривши несподівані факти про життя на Балеарських островах. Міжнародна команда науковців провела детальне дослідження останків 13 осіб, знайдених на ісламському некрополі Макбара Мадіна Ябіса на Ібіці. Результати аналізу ДНК свідчать, що у період між 950 та 1150 роками н.е. цей острів відігравав роль стратегічного вузла, де перетиналися долі людей з різних континентів.
Генетики під керівництвом Рікардо Родрігеса – Варели з’ясували, що формування місцевої громади відбувалося надзвичайно динамічно. Ключовий етап демографічного змішування припав приблизно на 869 рік н.е. Це сталося фактично впродовж одного покоління після того, як острів був завойований мусульманами. Таким чином, периферійна територія перетворилася на справжній “плавильний котел” для представників різних етносів.
Дослідження показало, що більшість тогочасних мешканців мали змішане походження, поєднуючи у своєму генотипі європейські та північноафриканські корені. Проте серед похованих виявили й унікальні випадки: двоє осіб виявилися вихідцями з територій, де сьогодні розташовані Чад та Сенегал. Це підтверджує існування розгалужених міграційних маршрутів, що вели з глибин Африки до Європи.
Цікавим виявився аналіз генетичного профілю муладів – місцевих жителів, які прийняли іслам. У двох досліджених осіб частка африканської крові становила лише 11 – 13%, що вказує на їхнє переважно іберійське коріння. Науковці роблять висновок: релігійна та культурна асиміляція на острові відбувалася значно інтенсивніше, ніж фізичне змішування населення.
Окрім етнічного складу, вчені вивчили й патогени, які циркулювали в тогочасному суспільстві. У зразках зубів померлих було зафіксовано сліди серйозних недуг: пневмонії, парвовірусу та гепатиту B. Але справжньою науковою сенсацією стало підтвердження випадку прокази – першого в ісламській частині середньовічної Іберії, доведеного за допомогою генетики.
Вивчений штам хвороби виявився ідентичним тим, що поширювалися у Швеції та Барселоні. Такий факт ще раз доводить, наскільки тісними були зв’язки Ібіци з рештою світу в ті часи. Хвороби подорожували разом із людьми, долаючи величезні відстані морськими та сухопутними шляхами.
Археологічні відкриття на озерному дні
Паралельно з генетичними дослідженнями вражаючі новини надходять зі Швейцарії, де під час підводних робіт на дні озера було знайдено близько тисячі артефактів епохи Римської імперії. Спершу ситуація виглядала небезпечною, адже археологи сприйняли об’єкти за залишки боєприпасів часів Другої світової війни.
Ми обережно підійшли до цієї купи кіл, яка могла бути складом мін, залишеними після Другої світової війни. Але коли я увімкнув світло камери, з’явився характерний колір теракоти. Дивлячись на розбиті тарілки, ми зрозуміли, що ця знахідка була надзвичайною.
Керівник місії згадує, що страх перед можливим вибухом швидко змінився професійним азартом, коли світло ліхтарів вихопило з темряви уламки античної кераміки. Ця знахідка стала черговим підтвердженням того, що європейські водойми досі ховають величезну кількість нерозгаданих історичних скарбів, які чекають на свій час.
