Близько 18 тисяч років тому люди на території сучасної України змогли вистояти у крижаному кліматі. Археологи дійшли висновку, що виживанню сприяли не лише мисливські навички, а й унікальні житла, зведені з кісток мамонтів.
Про це свідчать результати нового дослідження пам’ятки біля села Межиріч на Черкащині. Саме тут у 1960–1970-х роках було знайдено рештки тварин, розташовані так, що вони формували округлі конструкції. Тепер науковці уточнили їхній вік і спробували реконструювати спосіб життя людей льодовикової доби.
“Мешкання мамонтів показують, як спільноти процвітали в екстремальних умовах, перетворюючи рештки гігантських тварин на захисні споруди”.
Попередні датування давали широкий часовий діапазон. Щоб зменшити розбіжності, дослідники повторно проаналізували об’єкт і провели низку нових радіовуглецевих визначень, зокрема на кістках дрібних тварин, знайдених поруч із житлами.
Коли і як використовували кістяні укриття
Найбільша зі споруд у Межирічі датується періодом приблизно від 18 323 до 17 839 років тому. Це час одразу після останнього льодовикового максимуму, коли умови залишалися надзвичайно суворими. На думку авторів роботи, конструкції могли функціонувати протягом кількох століть, але використовувалися епізодично, як притулки для сезонних стоянок.
Вони не були класичними постійними поселеннями. Радше це були практичні сховища, які мисливські групи зводили й доповнювали відповідно до потреб. Усередині виконувалися повсякденні роботи: обробка кременю, підготовка шкур, розбирання здобичі.
“Фундамент притулків міг складатися з черепів мамонтів і великих довгих кісток, вертикально вкопаних у землю, які утворювали свого роду цоколь або фундамент”.
На ці каркаси, як припускають дослідники, накладали дерев’яні елементи, утеплювали шкурами або корою. Завершальним шаром ставали масивні бивні та плоскі кістки, що тримали покриття і служили бар’єром проти вітру та снігу.
“Бивні і великі плоскі кістки розміщувалися у верхній частині споруди (даху), виконуючи функцію обважнювачів і захисту від вітру”.
За розрахунками археологів, у кожному такому укритті могло мешкати від п’яти до семи осіб. Це типова чисельність невеликих мисливських груп, які пересувалися територією у пошуках ресурсів.
Дискусія щодо дат і подальші кроки науки
Попри доволі переконливі результати, частина фахівців закликає поставитися до них обережно. Деякі науковці наголошують: щоб остаточно підтвердити інтерпретацію та часові рамки використання жител, потрібні додаткові зразки з інших секторів пам’ятки.
Їхня позиція зводиться до простого принципу – більша кількість радіовуглецевих дат дозволить більш точно з’ясувати, як довго люди поверталися до цих укриттів і чи змінювалася технологія будівництва з часом.
Водночас нове дослідження вже сьогодні додає важливу деталь до історії людської адаптації. Залишки мамонтів, які для когось є лише мисливським трофеєм, для давніх мешканців регіону стали надійним захистом від холоду та вітру. Це приклад того, як винахідливість давала шанс вижити там, де клімат здавався безжальним.
Археологи переконані: подальші розкопки і нові аналізи допоможуть відновити ще більше сторінок із життя людей льодовикової епохи на території України.
